1+

АМХ-56 «Леклерк» був спроектований концерном «GIAT» у 80-і роки ХХ сторіччя для заміни старого танку АМХ-30. Серійне виробництво з 1992 по 2010, за цей час вироблено більше 800 одиниць. Точніше даних немає, дані є на 2007 рік 794 одиниці. Але на 2009 рік на озброєнні Франції — 406 та на озброєнні ОАЕ — 388 сума складає 804 одиниці, а танк ще рік в виробництві.

Встановлений автомат заряджання дозволив зменшити екіпаж до трьох осіб. Застосування прогресивного броньованя та зміна компанування під трьох членів екіпажу значно знизило вагу танку (приблизно на 7 тонн, щодо інших країн НАТО), а отже — збільшило рухливість машини.

Починаючи з 1978 року, конструктори Франції та Німеччини спільно опрацьовували програми «Наполеон-1» та Kpz-3. Крім чисто технічного співробітництва, в цей час країни зробили ряд кроків й в розширенні військових контактів, наслідком чого стало створення франко-німецької бронетанкової бригади. Технічні проблеми подолати виявилося складніше, через безліч розбіжностей. Перша й головна визначення граничної ваги танку — не більше 54 тонн з французького боку, проти чого заперечували німці. У підсумку Франція, і без того затрималася з прийняттям танку третього покоління.

Тому з 1982 року французи продовжили розробку самостійно. Форсуючи роботи, інженери державного концерну «GIAT» зробили ставку на найпередовіші рішення, багато з яких втілювалися вперше. Остаточно рішення було прийнято на початку 1986 року, а сам танк отримав назву «Леклерк» на честь командира 2-ї танкової дивізії, що в липні 1944 спільно з американцями звільнила Париж.

Перші прототипи зберігали схожість з відомим побратимом, — танком «Леопард-2″(особливо баштою), — проте під бронею ховалися принципово нові рішення.

Дотримуючись французької військової доктрини, армія хотіла мати швидкохідний танк — компактну машину з високою питомою потужністю, що вплинуло на конструкцію в цілому. Переміг все ж здоровий консерватизм, і пріоритет отримала традиційна класична компоновка, що поєднувала кращу технологічність, зручність в експлуатації і можливість забезпечити кращу захищеність. «Обтиснення» силуету танка навколо бойового відділення та компактного мотовідсіка дозволило знизити заброньований об’єм до 17,5 м³ проти 21 у «Абрамса» і 19,4 у «Леопарда-2А4», а площу ураження лобової проекції до 1,6 м кв. проти 2,7 і 2,1 м кв. в американської та німецької машин. За корпусом «Леклерк» виявся на 1 м коротше «Леопарда» і на 2 м — англійського «Челленджера», а висота по дах башти французького танка склала лише 2,3 м.

В ході випробувань і підготовки до серійного виробництва змін зазнала як конструкція танка, так і комплекс його обладнання. Захист башти посилили навішуванням рознесеного бронювання, що надало їй характерні плавні обводи, димові мортири замінили багатоцільовою гранатометною установкою, від торсіонної підвіски на першій парі прототипів відмовилися на користь індивідуальної гідропневматичної, що забезпечує плавність ходу, необхідну для «ніжної» електроніки. Перехід на нову підвіску вивільнив внутрішній об’єм, що дозволило розмістити в передній боєукладці 18 пострілів замість колишніх 12.

Усередині «Леклерка». Сформований образ танку характеризувався щільним компонуванням, високою питомою потужністю і насиченістю електронікою, що управляє основними системами машини. Передові технології вводилися не заради них самих або як данина моді, а в продуманому комплексі, що мав на меті підвищення ефективності танка в бою.

Щільності компонування сприяло встановлення автомата заряджання гармати, вперше використаного на західних основних танках. Автомат заряджання з транспортером стрічкового типу було пристосовано для установки не в корпусі, а у башті. Автоматика здатна забезпечити технічний темп стрільби (без урахування прицілювання та наведення) до 15 пострілів за хвилину, що дає ефективну швидкострільність 10-12 постр. / хв як з місця, так і в русі.

Відсік гармати й автомата заряджання «Леклерка» відділений від робочих місць командира та навідника герметичними стінками, що підвищує безпеку і живучість (на думку творців, ізольоване розміщення боєкомплекту гарантує порятунок екіпажу навіть при внутрішньому вибуху боєприпасів). Закритий гарматний відсік знижує загазованість башти при стрільбі та позбавляє танкістів ризику потрапити під казенник гармати при віддачі або на ходу, коли працює стабілізатор і гармата «гуляє» по башті. Керування баштовими приводами ведеться за допомогою електромоторів постійного струму.19-тонна башта «Леклерка» вельми рухлива: 30-кіловатний електропривід забезпечує її повний розворот за 5 с, причому для забезпечення розгону з місця підключаються спеціальні акумулятори-розрядники.

Двомісна башта низького профілю та щільне компонування дозволили не тільки зменшити габарити танка, але і використати отриманий виграш для підвищення його захищеності: «Леклерк», що виявився майже на 10 т легше М1А2 (54,6 т, в порівнянні з 63 т), несе на 5−6 т більше броні, ніж його сучасники. Основним нововведенням у захисті є модульна конструкція броні, що навішується на підтримуючий коробчастий каркас. Вважається, що це дозволить легко замінювати пошкоджені та прострілені модулі, ремонтувати танк в польових умовах і вдосконалювати протягом терміну служби, монтуючи нові секції з ефективнішим захистом. Лобову броню танка утворено зовнішнім листом зі снарядостійкої сталі, потім листом сталі високої твердості, наповнювачем з шарів кераміки й склопластику, здатних протистояти кумулятивному струменю, і тильною підбивкою з тефлону та склопластику зі зміцнюючими вуглецевими волокнами. Борти танка, крім протикумулятивних екранів, несуть в передній частині сталеві короби завширшки 200 мм, що набрано з пустотілих секцій на шарнірах. Подібний захист має башта.

Загалом творці танка оцінюють його захищеність від вогню спереду як удвічі кращу, ніж у інших західних машин.

Характерним виглядає відмова французів від встановлення динамічного захисту, що визнано ними небезпечним для навколишньої техніки і солдатів, яких в бою можуть вразити вибухаючі на броні своїх же танків пластини з вибухівкою.

Прагнення випередити конкурентів у повній мірі можна віднести й до озброєння «Леклерка». Потужна 120-мм гладкоствольна гармата CN 120-26 має довжину ствола 6,20 м (52 калібри), що на 1 м перевищує довжину американської М256 і німецької Rh 44 зі стволами в 44 калібри. Боєприпаси «Леклерка», «Абрамса» та «Леопарда-2» взаємозамінні, але французька гармата забезпечує бронебійному сердечнику підкалиберного снаряду початкову швидкість 1750 м / с, значно перевершуючи суперників.

З гарматою встановлено спарений 12,7-мм кулемет з боєкомплектом 800 патронів, що використовується також для пристрілки на ближніх дистанціях (на відстані до 600 м його кулі мають подібну зі снарядами траєкторію). Другий кулемет, калібру 7,62 мм, монтується на башті зверху біля люка навідника або командира. Він легко знімається і може використовуватися для самооборони як ручний.

У кормі башти змонтовано гранатометну установку «Галиксом 13», що складається з двох блоків по бортах на дев’ять 80-мм мортир кожен. Комплект гранат становить чотири димових заряди, що створюють в 30-50 м завісу у видимому та ІЧ-діапазоні, двох теплових пасток, що вистрілюються вгору для відволікання ПТКР з тепловими головками самонаведення, та трьох протипіхотних гранат вагою по 5 кг, кожна з яких при розриві дає по сотні осколків в радіусі 15-30 м навколо танка.

Висока прохідність, рухливість та маневреність танка визначаються його енергооснащенням. Фірмою «Юні Дизель» було спеціально розроблено високофорсований багатопаливний турбодизель рідинного охолодження V-8X 1500 з системою наддуву «Гіпербар» — своєрідний симбіоз двигуна внутрішнього згоряння та газової турбіни. Завдяки наддуву повітря від турбокомпресора з високим ступенем стиснення, що дорівнює 7,85, восьмициліндровий двигун при власній масі 1650 кг та робочому об’ємі всього 16,48 л має потужність 91 к.с./л, двигун V-8X 1500 зберіг габарити двигуна танку АМХ-30, причому набагато менші, ніж відповідні розміри двигуна «Леопарда».

Турбокомпресор ТМ-307В може використовуватися незалежно від основного двигуна як автономне 12-сильне джерело енергії або стартер для запуску дизеля. Комбінована силова установка дозволила «Леклерку» випередити більшість танків третього покоління за питомою потужністю, що досягає 27,5 к.с./т, і вийти на перше місце за швидкісними якостями та динамікою (менше ніж за 6 с танк розганяється до 32 км / год та може розвинути максимальну швидкість 71 км/год). Що правда, середня питома витрата пального (особливо велика на холостому ходу) виявилася досить високою — 231 г/кВт.год, що зумовило потребу в підвищеному запасі пального, доведеного до 1300 л, і ще 400 л в двох додаткових баках.

Агрегати моторно-трансмісійного відділення, що включають автоматичну гідромеханічну трансмісію ESM500 з п’ятьма передачами вперед та двома назад. Підвіска кожного опорного котка індивідуальна, гідропневматична. Гусениця з гумово-металевим шарніром має обгумовану бігову доріжку і з’ємні гумові «черевики» на траки для руху по дорогах. Поєднуючи рухливість, вогневу міць та захищеність — триєдине завдання сучасного танкобудування — «Леклерк» володіє.

Начиння «Леклерка» може служити втіленням думки про те, що лінь сприяє прогресу: так, механіку-водію для запуску двигуна достатньо одного натиснення кнопки, електроніка веде постійний контроль за силовою установкою, цифровий процесор керує фрикціонами і коробкою передач з перемиканням швидкостей за долі секунди без переривання переданої потужності. При спорядженні автомата заряджання немає необхідності подавати снаряди різних типів в заданій послідовності — зчитувальний пристрій самостійно обере потрібний, прокручуючи конвеєр.

Ергономіку можна визначити як «технічний гуманізм». Сидіння з негорючої синтетики поглинають вібрацію та мають регулювання, всі приціли оснащено амортизуючою стрічкою, що утримує голову та оберігає особу від ударів. Круговий огляд з командирського місця та сектор 160 градусів у навідника надають танкістам значно більші можливості в бою. До екіпажу «Леклерка’ допускаються танкісти зростом до 182 см (176 см для механіка-водія). Для зручності членів екіпажу дах башти та верх корпуса не забули покрити шорстким рифленим пластиком, по якому не ковзає взуття.

Автор: Юхим Коломієць

1+

от admin