1+

Шрапне́ль — артилерійський снаряд осколкового призначення з готовими уражаючими елементами, призначений для завдання ураження живій силі, що розташована відкрито, а також військової техніки противника.

Свою назву шрапнель отримала від прізвища англійського артилериста Генрі Шрепнела (англ. Henry Shrapnel), який розробив боєприпас подібного типу, що був прийнятий в 1803 році на озброєння армії Великої Британії. Вперше вона була застосована у 1808 році в битві при Вімейру.

Шрапнель являла собою тонкостінну склянку з вибивним зарядом з димного чорного пороху, заповненою металевими кульками (шрапнельних кулями) або пірамідками. Підрив вишібного заряду здійснювався за допомогою, так званої трубки — детонатора, з можливістю установки її спрацьовування після закінчення заданого часу, при ударі о перешкоду або після вильоту із каналу ствола гармати. Стрільба шрапнеллю велася таким чином, щоб при розриві снаряду на низхідній гілці траєкторії польоту викинуті кулі накривали бажану область земної поверхні. При цьому їх уражаюча дія забезпечувалася кінетичної енергією всього боєприпасу до розриву, а не дією вишібного заряду. Останній призначений для забезпечення формування конуса розсіювання готових уражаючих елементів і не був здатний самостійно забезпечити їм достатню кінетичну енергію. Хмара диму, що утворюється при розриві полегшувала коригування вогню.

В артилерійську практику XVIII століття міцно увійшла картеч — боєприпас для ураження живої сили противника, який по суті перетворював гармату в дуже великій дробовик: замість ядра в гарматний ствол заряджалися кілька сотень металевих кульок-куль, укладених в оболонку, котра легко згоряла. Постріл таким «дробом» був здатний завдати величезної шкоди ворожої піхоті або кінноті на близькій відстані, але на дистанції понад 400–600 метрів ефективність картечі різко падала — через низьку ймовірність влучення в ціль внаслідок розсіювання куль, а також зниження їх забійної дії через неоптимальну аеродинамічну форму і опору повітря. Артилеристи різних країн почали шукати способи поширити ефективну дію картечі на великі дальності. Як наслідок, вони дійшли до ідеї доставки куль (уражаючих елементів) до району цілі всередині спеціального снаряду з порожниною, що вистрілювався з гармати, й що викидалися в потрібний час за допомогою вишібного заряду. Генрі Шрепнел першим вирішив технічні, виробничі та організаційні проблеми, що виникали при цьому, і це дозволило армії Великої Британії приступити до широкого введення нового боєприпасу.

Шрапнель швидко знайшла попит усіх армій світу, хоча вимагала для свого успішного застосування високої виучки артилеристів, що іноді, в ряді випадків межувала з високим мистецтвом, коли справа доходила до стрільби з закритих вогневих позицій. Розвиток артилерійської справи, поява таблиць стрільби дозволило до початку Першої світової війнипоставити застосування шрапнелі на наукову основу.

У результаті в початковій маневреній фазі бойових дій шрапнель продемонструвала високу ефективність — широко відомий факт ураження більше 700 чоловік і приблизно такої ж кількості коней 21-го прусського драгунського полку всього лише 16 шрапнельними пострілами калібру 75 мм 6-ї батареї 42-го полку французької армії. Однак, з переходом до позиційної війни і після введення захисних шоломів (касок) шрапнель втратила свою результативність та була певною мірою витіснена, хоча і не повністю, осколковими і фугасними гранатами.

У 30-х рр. 20 століття шрапнель була витіснена більш потужними осколковими і осколково-фугасними снарядами. В кінці 60-х рр. 20 віку з’явилися артилерійські снаряди типу шрапнелі, споряджені стрілоподібними стрижнями, для ураження неукритої живої сили противника.

Наприкінці 20 — початку 21 століття шрапнель у вигляді боєприпасів з кулястими кулями практично не застосовується, але її «спадкоємцем» стали снаряди зі стрілоподібними уражаючими елементами, які аналогічні по ідеї і принципу застосування.

Наприклад, в американському 105-мм снаряді знаходиться до 8 тис. таких стрижнів (довжина 24 мм, маса 0,5 г), які викидаються із снаряда за рахунок відцентрових сил і тиску порохових газів вишібного заряду і розсіюються у вигляді конуса.

Також був розроблений 122-мм артилерійський постріл цього типу 3Ш1 для гаубиць М-30 і Д-30, що володіє високою ефективністю проти відкрито стоячих легкозахищених цілей. Його позначення — буква «Ш» вказує на певний ступінь спадкоємності зі старими шрапнельними боєприпасами, які маркувалися тією ж літерою.
Також є снаряд ЗШ2 Розроблений для 152-мм гаубиць 2С3 «Акація»

__________________________________________________________________________

ШРАПНЕЛЬ

Шрапнель — артиллерийский снаряд осколочного назначения с готовыми поражающими элементами, предназначен для нанесения поражения живой силе, расположенной открыто, а также военной техники противника.

Свое название шрапнель получила от фамилии английского артиллериста Генри Шрэпнел (англ. Henry Shrapnel), который разработал боеприпас подобного типа, который был принят в 1803 году на вооружение армии Великобритании. Впервые она была применена в 1808 году в битве при Вимейру.

Шрапнель представляла собой тонкостенный стакан с вышибным зарядом из дымного черного пороха, заполненной металлическими шариками (шрапнельных пулями) или пирамидками. Подрыв вышибного заряда осуществлялся с помощью, так называемой трубки — детонатора, с возможностью установки ее срабатывания по истечении заданного времени, при ударе в преграду или после вылета из канала ствола пушки. Стрельба шрапнелью велась таким образом, чтобы при разрыве снаряда на нисходящей ветви траектории полета выброшены шара накрывали желаемую область земной поверхности. При этом их поражающее действие обеспечивалась кинетической энергией всего боеприпаса к разрыву, а не действием вышибного заряда. Последний предназначен для обеспечения формирования конуса рассеяния готовых поражающих элементов и не был способен самостоятельно обеспечить им достаточную кинетическую энергию. Облако дыма, образующегося при разрыве облегчала корректировки огня.

В артиллерийскую практику XVIII века прочно вошла картечь — боеприпас для поражения живой силы противника, который по сути превращал пушку в очень большой дробовик: вместо ядра в орудийный ствол заряжались несколько сотен металлических шариков-пуль, заключенных в оболочку, которая легко сгорала. Выстрел таким «дробью» был способен нанести огромный ущерб вражеской пехоте или коннице на близком расстоянии, но на дистанции более 400-600 метров эффективность картечи резко падала — из-за низкой вероятность попадания в цель вследствие рассеивания пуль, а также снижение их убойного действия за неоптимальную аэродинамическую форму и сопротивления воздуха. Артиллеристы разных стран начали искать способы распространить эффективное действие картечи на большие дальности. Как следствие, они пришли к идее доставки шаров (поражающих элементов) в район цели внутри специального снаряда с полостью, вистрилювався из пушки, и что выбрасывались в нужное время с помощью вышибного заряда. Генри Шрэпнел первым решил технические, производственные и организационные проблемы, возникающие при этом, и это позволило армии Великобритании приступить к широкому введение нового боеприпаса.

Шрапнель быстро нашла спрос всех армий мира, хотя требовала для своего успешного применения высокой выучки артиллеристов, иногда, в ряде случаев граничила с высоким искусством, когда дело доходило до стрельбы из закрытых огневых позиций. Развитие артиллерийского дела, появление таблиц стрельбы позволило к началу Первой мировой вийнипоставиты применения шрапнели на научную основу.

В результате в начальной маневренной фазе боевых действий шрапнель продемонстрировала высокую эффективность — широко известный факт поражения более 700 человек и примерно такого же количества лошадей 21-го прусского драгунского полка всего лишь 16 шрапнельные выстрелами калибра 75 мм 6-й батареи 42-го полка французской армии . Однако, с переходом к позиционной войне и после введения защитных шлемов (касок) шрапнель потеряла свою результативность и была в определенной степени вытеснена, хотя и не полностью, осколочными и фугасными гранатами.

В 30-х гг. 20 века шрапнель была вытеснена более мощными осколочными и осколочно-фугасными снарядами. В конце 60-х гг. 20 века появились артиллерийские снаряды типа шрапнели, снаряженные стреловидными стержнями, для поражения неукрытых живой силы противника.

В конце 20 — начале 21 века шрапнель в виде боеприпасов с шаровидными пулями практически не применяется, но ее «наследником» стали снаряды со стреловидными поражающими элементами, которые аналогичны по идее и принципа применения.

Например, в американском 105-мм снаряде находится до 8 тыс. Таких стержней (длина 24 мм, масса 0,5 г), выбрасываемых из снаряда за счет центробежных сил и давления пороховых газов вышибного заряда и рассеиваются в виде конуса.

Также был разработан 122-мм артиллерийский выстрел этого типа 3Ш1 для гаубиц М-30 и Д-30, обладает высокой эффективностью против открыто стоящих легкозахищених целей. Его обозначение — буква «Ш» указывает на определенную степень преемственности со старыми шрапнельные боеприпасами, которые маркировались той же буквой.
Также есть снаряд ЗШ2 Разработанный для 152-мм гаубиц 2С3 «Акация»

Щоб дізнатись більше долучайтесь до нас :
Наша сторінка — https://www.facebook.com/paramedicIF/
Наша група — https://www.facebook.com/groups/1734563000172931/
Наш Telegram канал-https://t.me/paramedicIF

1+

от admin