1+

По мере развития реактивных минометов под снаряд М-8 (БМ-8-36, БМ-8-24, БМ-8-48 и БМ-8-72) авторы проектов постепенно избавлялись от тех или иных проблем. Тем не менее, некоторые недостатки сохранялись, поскольку их ликвидация была связана с определенными трудностями. Одной из подобных проблем всех боевых машин семейства БМ-8 было сравнительно высокое рассеивание снарядов. Падая на цель, реактивные снаряды разлетались на достаточно большое расстояние от точки прицеливания, что в сочетании с невысоким могуществом их боевой части серьезно ограничивало реальные возможности техники.

Следует отметить, подобные проблемы были не только у реактивных минометов под снаряды М-8. Система БМ-13 так же не отличалась малым разлетом снарядов. Причиной таких недостатков был способ стабилизации снарядов в полете. Они вращались вокруг продольной оси за счет набора стабилизаторов, установленных под углом. Ввиду небольших отклонений при сборке стабилизаторов снаряды отличались с точки зрения аэродинамики, из-за чего летели по разным траекториям. Такая особенность боеприпасов не позволяла повысить кучность без доработок пусковой установки.

В 1944 году начались работы по совершенствованию реактивных минометов, направленные на повышение точности стрельбы. Сперва советские оружейники обновили и улучшили машину БМ-13 (модификация БМ-13-СН), а затем на московском заводе «Компрессор» началось создание проекта БМ-8-СН. Литеры «СН» в обозначении системы означали «спиральные направляющие». С целью повышения точности и кучности стрельбы было решено изменить конструкцию направляющих.

Разработка проекта БМ-8-СН началась в середине 1944 года. Приоритетной задачей конструкторов «Компрессора» было совершенствование реактивного миномета БМ-13, из-за чего создание аналогичной боевой машины под снаряд М-8 затянулось. Строительство опытного экземпляра машины БМ-8-СН началось только в начале весны 1945 года. Из-за этого новая техника не успела попасть на фронт.

Испытания первого опытного образца реактивного миномета БМ-8-СН начались в конце апреля 45-го. За несколько дней специалисты провели ряд тестовых стрельб, которые позволили проверить характеристики предлагаемой машины. Использование направляющих новой конструкции значительно повысило характеристики стрельбы. В зависимости от дальности и других параметров пуска точность попадания снарядов М-8 вырастала в 4-11 раз. Тем не менее, в ходе испытаний были выявлены некоторые недостатки, на ликвидацию которых ушло время.

Боевая машина БМ-8-СН могла строиться на любом подходящем шасси. Наиболее удобным и перспективным базовым автомобилем считался грузовик Studebaker US6, который и послужил основой для опытного образца реактивного миномета. В задней части базового шасси устанавливался набор специального оборудования: пусковая установка на поворотном основании и опускаемые домкраты-аутригеры.

Нижняя часть пусковой установки, на которой крепились направляющие, с минимальными изменениями была заимствована у БМ-8-48. В ее конструкцию внесли некоторые коррективы, связанные с направляющими и некоторыми другими агрегатами. Изменения в первую очередь были связаны с прочностью конструкции. Были усилены некоторые детали механизмов наведения и фермы пусковой установки. Кроме того, для более равномерного распределения нагрузки на раму базового автомобиля был разработан комплект деталей, который предлагалось устанавливать на шасси.

Конструкция пусковой установки позволяла вести огонь в пределах горизонтального сектора шириной 260°. Качающаяся ферма с направляющими обеспечивала углы вертикальной наводки в пределах от -3° до +47°. В поздних версиях проекта направляющие можно было поднимать на +58°. Допускалась стрельба «через кабину», однако в таком случае минимальный угол возвышения составлял +13°. Для безопасности экипажа, находящегося в кабине, предусматривался щиток для лобового стекла и набор ограничителей. Пусковая установка из-за механического ограничителя не могла опуститься на опасный угол. Кроме того, предусматривались контакты электросистемы пуска, размыкавшиеся при опасных углах возвышения.

Пусковая установка реактивного миномета БМ-8-СН получила обновленные направляющие сравнительно сложной конструкции. На поперечных балках пусковой установки крепились трубчатые ферменные конструкции с направляющими. Функции направляющих выполняли три стержня круглого сечения и один тонкий двутавровый профиль. Эти четыре детали закручивались с крутизной 307° на 2,05 м длины «ствола» и скреплялись воедино при помощи шести круглых обойм с выступающими держателями. Внутренняя часть получившегося агрегата имела калибр чуть более 82 мм и вмещала корпус реактивного снаряда. Жестко закрепленные стабилизаторы ракеты входили в зазоры между криволинейными деталями направляющей.

32 спиральные направляющие пусковой установки крепились к общей раме и устанавливались в четыре ряда по восемь штук. Вся эта конструкция, в свою очередь, монтировалась на ферме пусковой установки. На задней части рамы «стволов» предусматривались откидные устройства с набором пиропистолетов, предназначенных для запуска ракет. Перед перезарядкой пусковой установки пиропистолеты следовало откидывать, затем снаряжать пиропатронами и возвращать на место.

Для наведения на цель в составе боевой машины БМ-8-СН изначально предлагался коллиматорный прицел МП-41. Тем не менее, испытания показали несовершенство этого изделия, вследствие чего его заменили панорамным прицелом от орудия ЗИС-3. Соответствующим образом доработали консоль для его установки.

В кабине базового автомобиля размещался пульт управления пуском. Как и ранее, система управления запуском снарядов использовала электрический ток и пиропатроны. Управление пуском осуществлялось при помощи специального маховика, связанного с контактами. За один оборот маховика производился запуск двух снарядов (предлагался вариант с запуском одного). Таким образом, в зависимости от скорости вращения маховика на запуск всех 32 снарядов уходило от 7 до 10 секунд.

Пусковая установка реактивного миномета БМ-8-СН снаряжалась 32 неуправляемыми ракетами М-8. Эти боеприпасы представляли собой незначительно доработанный вариант авиационного снаряда РС-82. Изделие длиной около 600 мм с диаметром корпуса 82 мм весило порядка 7,9 кг и несло боевую часть массой 2,8 кг с зарядом 0,6 кг. При помощи твердотопливного ракетного двигателя с зарядом из нескольких пороховых шашек реактивный снаряд разгонялся до 310-315 м/с и летел на дальность до 5500 м. Мощности боевой части хватало для гарантированного поражения живой силы в радиусе до 3-4 м.

Испытания первого прототипа боевой машины БМ-8-СН начались в конце апреля 1945 года и продолжались до середины мая. По результатам этих испытаний в конструкцию реактивного миномета были внесены некоторые изменения, направленные на повышение прочности конструкции и других характеристик. На ликвидацию выявленных недостатков ушло несколько месяцев. Доработанный вариант реактивного миномета появился в конце осени того же года.

Второй этап испытаний стартовал 10 декабря и продолжался 16 дней. Поскольку основные недостатки предлагаемой техники к этому времени были исправлены, целью декабрьских испытаний было определение реальных характеристик машин, их эксплуатационных качеств и т.д. Кроме того, планировалось оценить перспективы нового реактивного миномета в качестве вооружения для артиллерийских частей, а также определить его преимущества перед предыдущей техникой семейства БМ-8.

По результатам вторых испытаний был сформирован список новых выявленных недостатков, которые в скором будущем были исправлены. 10 мая 1946 года дважды доработанную технику передали на войсковые испытания. В течение месяца на Софринском артиллерийском полигоне проводились тестовые стрельбы и заезды по трассам. С целью определения реальных преимуществ перед существующей техникой в испытаниях параллельно использовались прототип БМ-8-СН и серийная машина БМ-8-48 на аналогичном шасси.

В ходе сравнительных испытаний были выявлены достаточно высокие характеристики нового реактивного миномета. Так, при стрельбе на максимальную дальность (угол возвышения 45°) площадь рассеивания у БМ-8-СН была в 2,5 раза меньше, чем у БМ-8-48. При стрельбе батарея БМ-8-СН показывала вчетверо меньшее рассеивание снарядов. При этом необходимо учитывать разницу в количестве запускаемых ракет: 32 против 48 на одной машине. За счет повышения точности и снижения рассеивания осколочное действие снарядов со сравнительно легкой боевой частью (по живой силе) было приемлемым.

Тем не менее, не обошлось без проблем. Новая боевая машина получилась достаточно сложной в эксплуатации. Наведение затруднялось из-за больших усилий на рукоятках. Кроме того, ремонт поврежденных направляющих в полевых условиях был невозможен и требовал замены пакета из нескольких «стволов», для чего нужно было привлекать мастерскую. Также имели место несходы снарядов с пусковой установки. На направляющих регулярно оставалось некоторое количество реактивных снарядов. В одном из испытательных батарейных пусков на машинах осталось 45% ракет.

Комиссия, проводившая испытания, отмечала преимущества БМ-8-СН перед существующей техникой. Новый реактивный миномет рекомендовали к принятию на вооружение, однако перед этим требовалось исправить все имеющиеся недостатки. Учитывая темпы работ по проекту, можно было ожидать, что к концу 1946 года обновленная машина БМ-8-СН вновь выйдет на испытания, покажет высокие характеристики и будет принята на вооружение. Тем не менее, этого не случилось.

Реактивные минометы со спиральными направляющими имели значительно более высокую точность и кучность огня в сравнении с «рельсовой» техникой. В дальнейшем в нашей стране было создано несколько новых систем этого класса с подобной конструкцией пусковой установки. Однако развитие реактивных минометов, рассчитанных под снаряд М-8, завершилось в 1946 году. Дело в том, что предложение об использовании ракет М-8/РС-82, появившееся во второй половине тридцатых годов, было вынужденной мерой.

Красная Армия нуждалась в большом количестве реактивных минометов, но возможности промышленности не позволяли освоить производство снарядов М-13 и боевых машин для них. Выходом из этой ситуации стала разработка минометов под доработанную авиационную ракету. В ходе Великой Отечественной войны подобная техника, несмотря на относительно малое количество, показала свои боевые качества. Строительство реактивных минометов семейства БМ-8 в некоторой мере облегчило ситуацию на фронте, что, однако, не сказывалось на самой сути подобной техники.

После окончания войны наша страна получила возможность ставить во главу угла не только массовость производства и дешевизну, но и боевые характеристики. Как следствие, промышленность смогла сосредоточиться на реактивных минометах со сравнительно высокими характеристиками. Боевая машина БМ-8-СН, уступавшая по боевым характеристикам всем системам семейства БМ-13, в таком случае не имела перспектив. Несмотря на рекомендацию комиссии, эта техника не была принята на вооружение. Проект БМ-8-СН оказался последней разработкой в области реактивных минометов под снаряд М-8.

________________________________________________________________________________
Реактивний міномет БМ-8-СН

Протягом Другої світової війни червоноармійці активно використовували реактивні міномети декількох типів. Наймасовішими і відомими стали системи сімейства БМ-13, що будувалися на базі різних шасі. Крім того, існувало кілька аналогічних бойових машин з направляючими для 82-мм реактивних снарядів М-8. До самого кінця війни радянські інженери робили спроби підвищити характеристики наявної техніки і тим самим підняти їх бойову ефективність.

У міру розвитку реактивних мінометів під снаряд М-8 (БМ-8-36, БМ-8-24, БМ-8-48 і БМ-8-72) автори проектів поступово позбувалися від тих чи інших проблем. Тим не менш, деякі недоліки зберігалися, оскільки їх ліквідація була пов’язана з певними труднощами. Однією з подібних проблем всіх бойових машин сімейства БМ-8 було порівняно високе розсіювання снарядів. Падаючи на мету, реактивні снаряди розліталися на досить велику відстань від точки прицілювання, що в поєднанні з невисоким могутністю їх бойової частини серйозно обмежувало реальні можливості техніки.

Слід зазначити, подібні проблеми були не лише у реактивних мінометів під снаряди М-8. Система БМ-13 так само не відрізнялася малим розльотом снарядів. Причиною таких недоліків був спосіб стабілізації снарядів в польоті. Вони оберталися навколо поздовжньої осі за рахунок набору стабілізаторів, встановлених під кутом. Зважаючи на невеликі відхилень при складанні стабілізаторів снаряди відрізнялися з точки зору аеродинаміки, через що летіли по різних траєкторіях. Така особливість боєприпасів не дозволяла підвищити купчастість без доробок пускової установки.

У 1944 році почалися роботи по вдосконаленню реактивних мінометів, спрямовані на підвищення точності стрільби. Спершу радянські зброярі оновили і поліпшили машину БМ-13 (модифікація БМ-13-СН), а потім на московському заводі «Компресор» почалося створення проекту БМ-8-СН. Літери «СН» в позначенні системи означали «спіральні напрямні». З метою підвищення точності і купчастості стрільби було вирішено змінити конструкцію напрямних.

Розробка проекту БМ-8-СН почалася в середині 1944 року. Пріоритетним завданням конструкторів «Компрессора» було вдосконалення реактивного міномета БМ-13, через що створення аналогічної бойової машини під снаряд М-8 затягнулося. Будівництво дослідного екземпляра машини БМ-8-СН почалося тільки на початку весни 1945 року. Через це нова техніка не встигла потрапити на фронт.

Випробування першого дослідного зразка реактивного міномета БМ-8-СН почалися в кінці квітня 45-го. За кілька днів фахівці провели ряд тестових стрільб, які дозволили перевірити характеристики пропонованої машини. Використання напрямних нової конструкції значно підвищило характеристики стрільби. Залежно від дальності і інших параметрів пуску точність попадання снарядів М-8 виростала в 4-11 разів. Проте, в ході випробувань були виявлені деякі недоліки, на ліквідацію яких пішло час.

 

Бойова машина БМ-8-СН могла будуватися на будь-якому зручному шасі. Найбільш зручним і перспективним базовим автомобілем вважався вантажівка Studebaker US6, який і послужив основою для досвідченого зразка реактивного міномета. У задній частині базового шасі встановлювався набір спеціального обладнання: пускова установка на поворотному підставі і опускаються домкрати-аутригери.

Нижня частина пускової установки, на якій кріпилися напрямні, з мінімальними змінами була запозичена у БМ-8-48. В її конструкцію внесли деякі корективи, пов’язані з направляючими і деякими іншими агрегатами. Зміни в першу чергу були пов’язані з міцністю конструкції. Були посилені деякі деталі механізмів наведення і ферми пускової установки. Крім того, для більш рівномірного розподілу навантаження на раму базового автомобіля був розроблений комплект деталей, який пропонувалося встановлювати на шасі.

Конструкція пускової установки дозволяла вести вогонь в межах горизонтального сектора шириною 260 °. Хитна ферма з направляючими забезпечувала кути вертикального наведення в межах від -3 ° до + 47 °. У пізніх версіях проекту напрямні можна було піднімати на + 58 °. Допускалася стрілянина «через кабіну», проте в такому випадку мінімальний кут піднесення становив + 13 °. Для безпеки екіпажу, що знаходиться в кабіні, передбачався щиток для лобового скла і набір обмежувачів. Пускова установка з-за механічного обмежувача не могла опуститися на небезпечний кут. Крім того, передбачалися контакти електросистеми пуску, розмикати при небезпечних кутах піднесення.

Пускова установка реактивного міномета БМ-8-СН отримала оновлені напрямні порівняно складної конструкції. На поперечних балках пускової установки кріпилися трубчасті ферменние конструкції з направляючими. Функції напрямних виконували три стержня круглого перетину і один тонкий двотавровий профіль. Ці чотири деталі закручувалося з крутизною 307 ° на 2,05 м довжини «стволи» та скріплювалися воєдино за допомогою шести круглих обойм з виступаючими власниками. Внутрішня частина отриманого агрегату мала калібр трохи більше 82 мм і вміщала корпус реактивного снаряда. Жорстко закріплені стабілізатори ракети входили в зазори між криволінійними деталями направляючої.

32 спіральні напрямні пускової установки кріпилися до загальної рамі і встановлювалися в чотири ряди по вісім штук. Вся ця конструкція, в свою чергу, монтувалася на фермі пускової установки. На задній частині рами «стволів» передбачалися відкидні пристрої з набором піропістолетов, призначених для запуску ракет. Перед перезарядженням пускової установки піропістолети слід відкидати, потім споряджати піропатронами і повертати на місце.

Для наведення на ціль в складі бойової машини БМ-8-СН спочатку пропонувався приціл коліматора МП-41. Проте, випробування показали недосконалість цього виробу, внаслідок чого його замінили панорамним прицілом від знаряддя ЗИС-3. Відповідним чином допрацювали консоль для його установки.

В кабіні базового автомобіля розміщувався пульт управління пуском. Як і раніше, система управління запуском снарядів використовувала електричний струм і Піропатрони. Управління пуском здійснювалося за допомогою спеціального маховика, пов’язаного з контактами. За один оборот маховика проводився запуск двох снарядів (пропонувався варіант з запуском одного). Таким чином, в залежності від швидкості обертання маховика на запуск всіх 32 снарядів йшло від 7 до 10 секунд.

Пускова установка реактивного міномета БМ-8-СН споряджалася 32 некерованими ракетами М-8. Ці боєприпаси були незначно доопрацьований варіант авіаційного снаряда РС-82. Виріб завдовжки близько 600 мм з діаметром корпусу 82 мм важило близько 7,9 кг і несло бойову частину масою 2,8 кг з зарядом 0,6 кг. За допомогою твердопаливного ракетного двигуна з зарядом з декількох порохових шашок реактивний снаряд розганявся до 310-315 м / с і летів на дальність до 5500 м. Потужності бойової частини вистачало для гарантованого ураження живої сили в радіусі до 3-4 м.

Випробування першого прототипу бойової машини БМ-8-СН почалися в кінці квітня 1945 року і тривали до середини травня. За результатами цих випробувань в конструкцію реактивного міномета були внесені деякі зміни, спрямовані на підвищення міцності конструкції і інших характеристик. На ліквідацію виявлених недоліків пішло кілька місяців. Доопрацьований варіант реактивного міномета з’явився в кінці осені того ж року.

Другий етап випробувань стартував 10 грудня і тривав 16 днів. Оскільки основні недоліки пропонованої техніки до цього часу були виправлені, метою грудневих випробувань було визначення реальних характеристик машин, їх експлуатаційних якостей і т.д. Крім того, планувалося оцінити перспективи нового реактивного міномета в якості озброєння для артилерійських частин, а також визначити його переваги перед попередньою технікою сімейства БМ-8.

За результатами друге випробувань був сформований список нових виявлених недоліків, які в недалекому майбутньому були виправлені. 10 травня 1946 року двічі доопрацьовану техніку передали на військові випробування. Протягом місяця на Софрінском артилерійському полігоні проводилися тестові стрільби і заїзди по трасах. З метою визначення реальних переваг перед існуючою технікою в випробуваннях паралельно використовувалися прототип БМ-8-СН і серійна машина БМ-8-48 на аналогічному шасі.

В ході порівняльних випробувань були виявлені досить високі характеристики нового реактивного міномета. Так, при стрільбі на максимальну дальність (кут піднесення 45 °) площа розсіювання у БМ-8-СН була в 2,5 рази менше, ніж у БМ-8-48. При стрільбі батарея БМ-8-СН показувала вчетверо менше розсіювання снарядів. При цьому необхідно враховувати різницю в кількості запускаються ракет: 32 проти 48 на одній машині. За рахунок підвищення точності і зниження розсіювання осколкова дія снарядів з порівняно легкої бойовою частиною (по живій силі) було прийнятним.

Тим не менш, не обійшлося без проблем. Нова бойова машина вийшла досить складною в експлуатації. Наведення ускладнювалося через великих зусиль на рукоятках. Крім того, ремонт пошкоджених напрямних в польових умовах був неможливий і вимагав заміни пакету з декількох «стволів», для чого потрібно було залучати майстерню. Також мали місце не сходяться снарядів з пускової установки. На напрямних регулярно залишалося кілька реактивних снарядів. В одному з випробувальних батарейних пусків на машинах залишилося 45% ракет.

Комісія, що проводила випробування, відзначала переваги БМ-8-СН перед існуючою технікою. Новий реактивний міномет рекомендували до прийняття на озброєння, однак перед цим потрібно було виправити всі наявні недоліки. З огляду на темпи робіт по проекту, можна було очікувати, що до кінця 1946 року оновлена ​​машина БМ-8-СН знову вийде на випробування, покаже високі характеристики і буде прийнята на озброєння. Проте, цього не сталося.

Реактивні міномети зі спіральними направляючими мали значно більш високу точність і кучність вогню в порівнянні з «рейкової» технікою. Надалі в нашій країні було створено кілька нових систем цього класу з подібною конструкцією пускової установки. Однак розвиток реактивних мінометів, розрахованих під снаряд М-8, завершилося в 1946 році. Справа в тому, що пропозиція про використання ракет М-8 / РС-82, що з’явилося в другій половині тридцятих років, було вимушеним заходом.

Червона Армія потребувала великої кількості реактивних мінометів, але можливості промисловості не дозволяли освоїти виробництво снарядів М-13 і бойових машин для них. Виходом з цієї ситуації стала розробка мінометів під доопрацьовану авіаційну ракету. В ході Великої Вітчизняної війни подібна техніка, незважаючи на відносно малу кількість, показала свої бойові якості. Будівництво реактивних мінометів сімейства БМ-8 в деякій мірі полегшило ситуацію на фронті, що, однак, не позначалося на самій суті подібної техніки.

Після закінчення війни наша країна отримала можливість ставити на чільне місце не тільки масовість виробництва і дешевизну, а й бойові характеристики. Як наслідок, промисловість змогла зосередитися на реактивних мінометів з порівняно високими характеристиками. Бойова машина БМ-8-СН, поступалася за бойовими характеристиками всім системам сімейства БМ-13, в такому випадку не мала перспектив. Незважаючи на рекомендацію комісії, ця техніка не була прийнята на озброєння. Проект БМ-8-СН виявився останньою розробкою в області реактивних мінометів під снаряд М-8.

________________________________________________________________________________

По материалам сайтов:
http://rbase.new-factoria.ru/
http://tehnikapobedy.ru/
http://helpiks.org/
http://callig-museum.ru/
http://tonnel-ufo.ru/

https://topwar.ru/
Автор:
Рябов Кирилл

 

1+

от admin